Результати опитування про переробку та повторне використання відходів руйнувань

Як покращити процеси переробки та повторного використання відходів руйнувань у відбудові України?

Це питання стало центральним під час семінару «Прогалини в навичках поводження з відходами руйнувань. Приклади застосування», організованого в межах проєкту Debris2Resources (D2R), що реалізується за підтримки Програми LIFE Європейського Союзу.

Захід об’єднав представників громад, експертного середовища та інших стейкхолдерів, залучених до управління відходами руйнувань.

Основою для обговорення стали результати опитування 147 стейкхолдерів із різних регіонів України, зокрема Миколаївської, Одеської, Херсонської та Дніпропетровської областей, а також Києва і Київської області. Аналіз поєднує кількісні дані опитування з практичними інсайтами, отриманими під час обговорень із громадами.

Розподіл респондентів за типом організації представлено на рисунку 1.

Одним із найбільш показових результатів стало те, що найбільша частка респондентів (41%) не змогла чітко визначити нормативні акти, які ускладнюють їхню роботу. Серед конкретних відповідей найчастіше згадувалися Закон України «Про поводження з відходами» (27%) та порядок тимчасового зберігання (25%).

Такий розподіл свідчить не про брак знань, а про складність регуляторного поля та невизначеність у його практичному застосуванні. Зокрема, йдеться про труднощі з визначенням пріоритетних норм і розумінням того, як їх застосовувати без ризику порушень. Основні бар’єри у сфері поводження з відходами наведено на рисунку 2.

Узагальнюючи відповіді, можна побачити взаємопов’язаний ланцюг проблем, що починається з нестачі потужностей і неналежного сортування, призводить до зниження якості матеріалів, зростання ризиків і, в результаті, до захоронення відходів замість їх повторного використання.

У цьому контексті запит на підтримку виглядає системним. Стейкхолдери говорять не про окремі рішення, а про необхідність комплексного підходу, який поєднує фінансування, інфраструктуру, координацію та практичні знання. Структуру цієї потреби узагальнено на рисунку 3.

Найчастіше респонденти називають фінансування, гранти та інвестиції (41,4%). Це підтверджує, що ключова перешкода полягає не лише у знаннях, а у можливості реалізувати рішення на практиці. Йдеться про доступ до ресурсів для придбання техніки, організації майданчиків, забезпечення логістики, оплати послуг операторів і підготовки документації. У контексті муніципалітетів фінансування виступає пусковим механізмом, який робить можливими інші елементи системи.

Другим за значущістю напрямом є координація та партнерства (34,5%). Це свідчить, що проблема не може бути вирішена на рівні однієї громади. Йдеться про узгодження ролей між органами влади, операторами та підрядниками, розвиток міжмуніципальної співпраці та формування чіткої системи відповідальності на всіх етапах управління відходами.

Потреба у навчанні та прикладних методологіях (30,3%) також є значною. Водночас очікування стейкхолдерів чітко орієнтовані на практику. Йдеться про покрокові інструкції, типові процедури, шаблони для закупівель і реальні кейси, які можна застосовувати у щоденній роботі.

Інфраструктура та потужності (23,4%) і доступ до техніки (22,8%) також залишаються критичними умовами для запуску системи, що включає створення центрів переробки, облаштування майданчиків для тимчасового зберігання та використання спеціалізованого обладнання.

Потреби у навчанні безпосередньо відображають бар’єри, з якими стикаються стейкхолдери. Найбільш затребувані теми охоплюють регуляторні вимоги та їх застосування, фінансові механізми, стандарти, управління ризиками, роботу з небезпечними відходами, зокрема азбестом, а також облік і взаємодію з регуляторами. Ключові напрями навчання наведено на рисунку 4.

Даний аналіз  підтверджує, що запит на навчання є продовженням системних проблем і спрямований на підвищення прикладної спроможності. На основі цих результатів формується структура програми нарощування потенціалу, основні елементи якої наведено на рисунках 5 та 6.

Під час обговорень із громадами було підтверджено, що ключовими бар’єрами залишаються брак фінансування, обмежені технічні можливості та законодавчі обмеження. Зокрема, чинні правила не дозволяють повноцінно використовувати перероблені матеріали у будівництві, навіть коли вони вже застосовуються на практиці.

Додаткові виклики створюють небезпечні відходи, зокрема азбест, відсутність налагоджених ринків для більшості матеріалів і низька інвестиційна привабливість територій із видимими руйнуваннями.

Водночас окремі громади вже тестують практичні рішення. В Ірпені впроваджуються підходи до демонтажу та сортування, робляться інвестиції  в обладнання, а перероблені матеріали використовуються для відновлення інфраструктури. У Бородянці вторинні матеріали вже застосовуються для ремонту доріг, а також розробляються рішення для повторного використання цегли та роботи з небезпечними відходами.

Результати аналізу показують, що ефективне управління відходами руйнувань потребує цілісного підходу, який охоплює всі етапи від регулювання і безпечного застосування до перевірки якості матеріалів, економічної доцільності та формування попиту.

Водночас ці виклики окреслюють чіткі напрями для дій. Йдеться про спрощення та практичне уточнення нормативної бази, формування підходів, які дозволяють розглядати відходи як ресурс, а також створення умов для доступного фінансування на місцевому рівні.

Важливою складовою є розвиток практичних інструментів і цифрових рішень, які підвищують прозорість, керованість і довіру до системи.

У поєднанні ці кроки формують основу для переходу від реагування на наслідки руйнувань до системного впровадження кругових підходів у відбудові.